Page 17 - Ментаніум Травень 2023

Доїхавши до управи, візник виставив Якилинині баули представлятися учням і колегам Ліною Яківною, щоб
прямо на дорогу, в багнюку. Вона була вже на межі та уникнути насмішок. Але було вже запізно: діти давно
́
ледь стримувала сльози. вже приліпили їй прізвисько Кілікір’я, яке де-не-де
Її поява в управі не викликала ажіотажу. Вусатий виривалося і серед вчителів.
дядько без особливого ентузіазму привітався, підсунув Другою її підтримала сусідка — стара, напівсліпа
ключа від кімнати у барачному гуртожитку, записку з єврейка, що вже почала поступово виживати з розуму.
адресою і сухо буркнув: Вона вечорами гукала Якилину до себе в кімнату,
— Завтра зранку щоб була в конторі. Будемо діставала зі скрині старовинну книгу на замочках, з
оформлювати. дерев’яними обкладинками, інкрустованими камінням
Коли вона дісталася свого нового помешкання, її та перламутром.
охопило відчуття вселенської несправедливості та І починалися довгі історії чи то з життя сусідки, чи то
жалю до себе. вигадані нею самою.
Відкривши скрипучі двері, Якилина потрапила до З нею Якилина поринала в чарівний світ, їй здавалося,
своєї кімнати з дуже лаконічним меблюванням: там що вона в ці моменти опинялася в інших вимірах
було ліжко, стіл та облізлий табурет. часопростору.
Більше не було нічого. Над цим мінімалізмом буття Це був світ добра, кохання, неймовірних пригод та
ледь подавала ознаки життя засмальцьована чарівних людей. В цьому світі Якилина була сильною,
лампочка, трохи нервово поблимуючи брудно- самостійною та рішучою.
жовтими спалахами. Сусідка вела її вслід за собою у світ міфічних
Якилина безсило опустилася на табурет й гірко єгипетських богів, містичних тамплієрів і масонів,
заплакала. Їй здавалося, що все…це кінець…її життя кабалістів та алхіміків. Тільки там, в тому примарному
завершилось, не особливо й почавшись. середовищі власних ілюзій Якилина почувалася
Але насправді все тільки починалося… щасливою.
Минали дні, і моральний дух без того слабовольної День у удень вона ходила на роботу ніби зачарована,
Якилини пригнічувався і підточувався її сусідами, крізь пелену містичного марева, вона не помічала ані
колегами, учнями, начальством. насмішок дітей, ані косих поглядів колег, ані
Кожен вечір в її підсвідомості спливало запитання прямолінійних осудливих висловів барачних сусідів.
самої до себе: "За що мені це все? Чому я така Одного зимового ранку Якилина прокинулася з
нікчема?" незрозумілим відчуттям, що сталося щось недобре.
Було тільки дві людини, які не те щоб підтримували Було ще дуже рано, вона нишком прослизнула до
Якилину, а швидше співчували їй. кімнати сусідки, застигаючи від жаху. Серце не
Першою була вчителька арифметики, що підказала їй обмануло Якилину: вона побачила закам’янілу
блажену усмішку на обличчі старої жінки; здавалося,

М Е Н Т А Н І У М | 1 6